This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Шелкова Ніна Володимирівна

Учитель російської мови та зарубіжної літератури

Найважливіше у педагогічній діяльності – це гармонія у стосунках з учнями, їх батьками та колегами, постійний творчий пошук і самовдосконалення.

Позакласна робота: театральний гурток "Мельпомена"

Система позакласної роботи із світової літератури (драмгурток «Мельпомена»)

Театр завжди був і залишається могутнім засобом ідейного, морального, естетичного та етичного ви­ховання людини. Театральне мистецтво пропонуєть­ся дітям як невичерпне джерело гуманізму, пізнання, творчого спілкування.

Учнів потрібно вчити розуміти театр і закладати бажання ділитися цим розумінням з друзями, умі­ти радіти разом з товаришами новим надбанням, які відкриває мистецтво театру.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.1. Позакласною роботою з літератури формується система уявлень про світову культуру

Неоціненний педагогічний по­тенціал театрального мистецтва, сила впливу на духовний світ осо­бистості пов'язані з унікальною природою театру, а саме збігом у часовому розгортанні процесів творення і сприймання, спогля­дання і «проживання» художньо­го образу. Театр — найбільш «до­стовірний» серед усіх мистецтв, найбільш наближений до реаль­ного життя. Глядач неусвідомлено ідентифікує себе з героями сценічних подій, емоційно «зли­вається» з їхніми почуттями, дум­ками, вчинками.

Крім того, театр сам по собі є вираженням інтегрованого, синк­ретичного, цілісного художнього і погляду на світ: за своїми мовними засобами — це синтез драматургії, музики, образотворчого мистецтва (сценографії), які завдяки актору сценічною дією.

Про що завжди треба пам'ятати?

1. В організації театральної творчості школярів слід запобігати саме порушенню цілісного естетичного ставлення до вистави як синтезу мистецтв. Така небезпека має об'єктивні підстави: різна природа мистецтв зумовлює різну природу сприймання і як наслідок — різну міру естетичного осягнення їх особистістю. До того ж, усі діти різні! У них неоднаковий тип художніх здібностей — музичних, літературних, драматичних, пластичних, образотворчих, індивідуальний досвід, набутий під час занять конкретним видом художньої творчості.

2. Зацікавлюючи школярів театром, залучаючи їх до конкретного різновиду сценічної творчості, необхідно також врахову­вати специфіку вікового аспекту естетичного ставлення до театрального мистецтва. А воно, як правило, не збігається в жанрових уподобаннях дітей-глядачів та дітей-творців, що має об'єктивні витоки — у природі сприймання, природі виконавської творчості, фізичних та психологічних виконавських можливостях.

3. Театральна творчість немож­лива без загостреного відчуття у її учасників зв'язків «сцена — пуб­ліка», «актори — партнери», «пер­сонаж — персонаж», «актор — режисер». Тобто театральна діяльність як ніяка інша перед­бачає і потребує виховання у шко­лярів емпатійної культури, дару пізнання іншої людини, що ґрун­тується на таких загальнолюд­ських рисах, як здатність до співчуття та співпереживання, терпимість, доброзичливість.

Приходячи у театральну самодіяльність, школярі мають усвідомити необхідність самовдосконалення. Поступово вони розуміють, що таке самовдосконалення стосується не тільки сце­ни, а й їхньої загальної культури.

Отже, керівник театральної уч­нівської творчості повинен із са­мого початку запобігати пере­більшенню в уявленні школярів значення «технічної» частини сценічної творчості, що є розпо­всюдженою помилкою роботи шкільних театрів.

1.2. Один із видів позакласної роботи з літератури є театральна майстерність

Основою театральної твор­чості завжди є притаманна ди­тячій природі (у будь-якому віці) і психологічна, і фізична здатність до перевтілення, гри: саме через гру відбувається емоційне пізнан­ня навколишнього світу. Дітям цікавий сам процес театральної творчості. Але дуже важливим є також результат — вистава як за­вершена цілісність, як художній «продукт», що може бути проде­монстрований широкій аудиторії глядачів та оцінений ними.

Підготовка вистави шкільним театром перетворює його учас­ників на «справжніх» акторів, тоб­то досягається найближча ціль те­атральної творчості, якою вона є в уявленні вихованців. Тому стрижнем театральної діяльності у позаурочний час слід визначити безпосередньо підготовку вистави, у процесі якої вирішується комп­лекс усіх названих вище виховних завдань. Пригадаємо, що К.С.Станіславський вважав найкращим для виховання актора (юного — також) такий шлях входження в мистец­тво театру, коли в основі його стоїть п'єса, а метою акторського вправляння є бажання навчитися фати роль, пізнання якої збігаєть­ся з пізнанням життя.

Перше, до чого звертаються школярі та керівники, — вибір репертуару. Це можуть бути літературні твори за М.Гоголем, Мольєром, Гофманом тощо. Зрозуміло, що художній матеріал, відповідаючи вимогам високої художньої якості, віковим потребам та ви­конавським можливостям, має бути різноманітним: більш близь­кими для молодших школярів будуть казки (народні та ав­торські, відомі байки). Велике виховне значення має постанов­ка сценок, міні-вистав із життя однолітків, сюжети про шкільні події. Для підлітків, старшоклас­ників зростає вагомість творів на сучасну тему, в яких виявляють­ся моральні почуття, громадянська позиція. Значне місце у твор­чості школярів усіх вікових кате­горій повинна посісти класика — вітчизняна та зарубіжна, а також фольклор — казки, ігри, театралі­зація народних свят.

На початковому етапі роботи вибір художнього матеріалу здійснюється переважно керівни­ком колективу, який у процесі попередніх ігрових занять озна­йомлюється з вихованцями, з'я­совує рівень їхньої художньо-ес­тетичної підготовки, загальної ерудиції, емоційну реактивність тощо та окреслює найближчі цілі. Без сумніву, керівник від самого початку повинен намагатися перетворювати дітей на своїх однодумців, надавати їм можливість самостійного вибору художнього матеріалу. Слід пропонувати кілька варіантів творів, аналізу­ючи те, що виявилося для шко­лярів найцікавішим є сюжетах, проблематиці, характерах дійових осіб. Поступово прагнення само­стійності щодо вибору репертуа­ру у школярів зростатиме. Керів­ник має ставитися до цього з по­вагою, при необхідності непоміт­но коригувати відбір, спрямову­ючи пізнавальну активність підлітків та старшокласників на читання художньої літератури запобігаючи зверненню до шаб­лонів, тривіальних, банальних сюжетів, тактовно виховуючи ес­тетичні смаки.

При відборі художнього мате­ріалу доцільно влаштовувати його спільне читання (хоча б у фраг­ментах) та обговорення. При цьо­му мають бути розглянуті всі про­позиції школярів і прийнято ко­лективне рішення.

Самостійність школярів має підтримуватися керівником не тільки щодо вибору, а й щодо створення репертуару. У процесі сценарно-драматургічної твор­чості виявляється літературний талант, відбувається практичне («зсередини») осягнення законів драматургії, театру, виховується перспективне бачення майбут­ньої вистави як художньої цілісності. Відомий психолог Л.С.Виготський відзначав, що п'єси, написані дітьми, «будуть обов'язково більш недосконалі, ніж готові п'єси, написані дорослими письменниками, але вони матимуть величезні переваги через те, що виникатимуть у процесі дитячої творчості. Не слід забувати, що основний закон дитя­чої творчості — в тому, що її цінність треба вбачати не в ре­зультаті, не в продукті творчості, а в самому процесі. Важливим є не те, що саме створять діти, важ­ливо те, що вони створюють, тре­нують творчу уяву та її втілення».

Сценарно-драматургічна творчість може розпочинатися з ігрових ситуацій, наприклад, інди­відуальних або колективних імпро­візацій казок, фантастичних, гумо­ристичних, «жахливих» історій, що сталися або могли б статися із са­мими юними акторами або вига­даними героями, — з наступним записом та розігруванням таких «історій». Цікавим і корисним є «перенесення» на сцену літератур­них творів — написання сценаріїв за відомими казками тощо. Підлітків та старшокласників до­цільно залучати до написання сце­наріїв шкільних свят, урочистих заходів, літературно-музичних композицій. Вершиною дитячої творчості в цьому напрямі є на­писання п'єс, які надалі будуть «розігруватись» а найцікавіші за колективним рішенням постав­лені на шкільній сцені.

Можливим є оголошення загальношкільного конкурсу на створення репертуару. Варто зро­бити так, щоб з усіма представле­ними роботами могли ознайоми­тися не тільки члени театрально­го гуртка, а й усі бажаючі!

Для організаторів такого захо­ду надзвичайно важливо створити атмосферу об'єктивності, нама­гання зрозуміти задуми конкурсантів, атмосферу довіри до тих, хто оцінює. Проаналізовані й відзначені, причому з емоційно-позитивним окресленням перс­пектив, мають бути усі представ­лені роботи.

Перед учасниками шкільного театру завжди постає питання вибору репертуару відповідно до на­вчальних програм. Воно має вирі­шуватися самими вихованцями й керівником колективу, виходячи із завдань творчого процесу на кожному конкретному етапі. Звернення до постановки творів, що вивчаються на уроках літератури або згадуються в курсі історії, оптимізує навчально-виховний процес, поглиблює знан­ня та інтерес до цих предметів, сприяючи цілісному осягненню культурної спадщини. До поста­новки можуть залучатися твори повністю або окремі фрагменти, сцени. Але при цьому від самого початку (особливо при скоро­ченні авторського тексту) необ­хідно виховувати в дітях уважне, обережне ставлення до творів.

1.3. Мета та цілі гуртка «Мельпомена»

У роботі зі школярами над художнім (або сценічним) мов­ленням насамперед постає зав­дання навчити їх відчувати ви­разність інтонування при читанні вголос, виразну вимову тексту як своєрідну словесну дію, що допо­магає впливати словом на інших людей, причому впливати завдя­ки естетичній сутності тексту. Таке проникнення в сутність сце­нічного слова має допомогти школярам більш яскраво і повно відчувати різноманітні людські взаємини, збагатити їхнє спілку­вання з адресатом — через сто­сунки героїв п'єси та у житті. Освоєння сценічного мовлення має сприяти розвитку слухової уяви, асоціативно-образного мислення. Виховання ставлення до мовлення тісно пов'язане з вихо­ванням уважності до оточуючих людей – через розуміння емоцій та почуттів, які втілює мовна інто­нація. Таким чином, головним тут є завдання сформувати творче ставлення до слова. Паралельно опановуються навички володіння голосом, диханням, дикцією.

Для створення ролі у процесі підготовки вистави юному артисту важ­ливо вміти «побачити» ці особливості — у своєму оточенні, під час перегляду кінофільмів, читання художньої літератури, споглядан­ня — «оживлення» уявою творів живопису, скульптури. Саме тому оволодіння сценічним рухом тре­нує увагу, пам'ять, формує здатність «включатися» в конк­ретні обставини, вміння оцінюва­ти себе «ззовні», готовність до дії, тобто має виховне значення, що також виходить далеко за межі те­атральної творчості.

Гурток «Мельпомена» працює 7 років. На шкільній сцені було поставлено: «Майська ніч, або Утоплена» (по М.Гоголю), «Міщанин-шляхтич» (по Мольєру), «Лускунчик» (по Гофману), інсценізація казки «Маша та Ведмідь», мюзикл «За двома зайцями» (за М.Старицьким), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (за М.Гоголем), казка «Про рибака та рибку» (О.С.Пушкін), інсценізація байок І.Крилова, Лафонтена, Езопа та інше.

Життя гуртка продовжується!

ВИСНОВКИ

Практично-творча художня діяльність, маючи свою специфі­ку в кожному з описаних напрямів (музичному, театральному, хоре­ографічному), у конкретних фор­мах, висуває і спільні вимоги щодо змістового наповнення учнівської творчості, які в організаційному плані потребують уваги педагогів:

  • до забезпечення єдності практичної діяльності, пізнання та сприймання усіх видів мистец­тва: усі надбання пізнання та сприймання «проживаються» емо­ційно на практиці, зміст компо­нентів пізнання та сприймання
  • зумовлюється змістом практичної творчості, а здобуте знаходить уті­лення в ній;
  • до піднесення ролі комуні­кативного аспекту практичної діяльності, забезпечення умов активного спілкування школярів та інших учасників художньо-ви­ховного процесу «навколо» та «з приводу» мистецтва, що має вивести їх на рівень міжособистісних стосунків. Таке спілкування найяскравіше та найорганічніше здатне реалізуватися насамперед у практично-творчій діяльності. Саме таке спілкування може «перемістити» вихованця у центрі культуротворчого процесу — на різних рівнях, залежно від вікових можливостей — і перетвори­ти його на ініціатора продуктивної взаємодії усіх чинників художньо-естетичного простору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ісаєва О.О. Організація та розвиток читацької діяльності школярів при вивченні зарубіжної літератури: Посібник для вчителя. – К.: Ленвіт, 2000. – С. 140-180.

2. Клименко Ж.В., Ісаєва О.О. Зарубіжна література. Позакласні заходи. 5-6 класи: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2004. – 128 с.

3. Клименко Ж.В., Ісаєва О.О. Зарубіжна література. Позакласні заходи. 7-8 класи: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2004. – 128 с.

4. Мірошниченко Л.Ф., Дишлюк Ю.М. Зарубіжна література. Позакласні заходи. 9-11 класи: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2004. – 208 с.