This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

Шелкова Ніна Володимирівна

Учитель російської мови та зарубіжної літератури

Найважливіше у педагогічній діяльності – це гармонія у стосунках з учнями, їх батьками та колегами, постійний творчий пошук і самовдосконалення.

Друковані матеріали

Матеріали до вивчення роману Г. Флобера «Пані Боварі»

Літературний диктант

  1. Де навчалась Емма? (У Монастирсько­му пансіоні)
  2. За яких обставин відбулося знайомство Емми з Шарлем Боварі? (На фермі Руо, де Шарль лікував зламану ногу.)
  3. Куди приїхали жити молодята? (У Тост)
  4. В якому містечку відбулося знайомство з Леоном? (Іонвіль)
  5. Як назвали дочку Емми і в кого вона виховувалась? (Берта; у годувальниці)
  6. Як звали першого коханця Емми? (Ро- дольф Буланже)
  7. Хто такий Лере? (Лихвар)
  8. Трактир і ім’я господарки, де часто бу­вала Емма. («Золотийлев», Лефрансуа)
  9. Де відбувалась друга зустріч з Леоном? (У Руані, у театрі)
  10. В якому готелі зустрічались Емма і Леон? («Булонь»)
  11. До кого зверталася Емма за допомо­гою перед смертю? (Нотаріус Гільомен, Леон, Родольф, Лере)
  12. Що сталося з дочкою Емми після її смерті і смерті Шарля? (Виховувалась у тітки, працювала на фабриці)
  13. Що сталося зі старою пані Боварі? (По­мерла відразу після смерті сина)
  14. Якою була доля старого Руо? (Розбив параліч)

Тема та ідея роману Г. Флобера «Пані Боварі»

«Пані Боварі» — перший реалістичний твір Г. Флобера. У юнацький період Флобер у творчості віддавав перевагу романтизму. Захоплення Мюссе, Байроном, Гюго та іншими романтиками знаходило відтворення в різко заперечливому ставленні самого Флобера й близьких до нього людей, наприклад поета Ле Пуатвена, до буржуазно-упорядкованих норм життя. У його повісті «Листопад» панує дух невдоволення навколишнім: «Уже зі шкільної лави я бідкався, я томився від бажань, я прагнув безумного й бурхливого існування, я мріяв про пристрасті, мені хотілося оволодіти ними всіма...»

Але в 40-і роки у творах Флобера з’являється герой співглядач і скептик, який поринає у свій внутрішній світ і презирливо відкидає всілякі розваги. На зміну авантюрно-героїчній новелі приходить «філософська повість» («Мемуари божевільного», «Ли­стопад» та інші).

Естетичним ідеалом повноти й свободи бут­тя для Флобера є не чутлива повнота й ши­рота життя, а приреченість усіх сподівань людини, пасивне спостереження життя.

Створення «Пані Боварі» було фактом, що доводить творчу зрілість письменника.

Сюжет роману був підказаний Флоберу його другом-письменником Дю Каном і Луї Буйле у вересні 1849 року. Йому запропонували взятись за реалістичний сюжет, подібний до тих, якими користувався Бальзак. Деламар, лікар, був відомий у сім’ї Флобера: він був героєм пліток про зрадливість його жінки. Дельфіну Деламар спочатку спокусив, а по­тім покинув коханець, вона отруїлась.

Флобер творив роман під час глибокої су­спільної кризи (1851 — 1856). Письменник побічно показав у романі трагедію того часу.

Франція, яку вважали носієм передових ідеалів суспільства, Франція, з її розвине­ними демократичними традиціями, літера­турою, наукою, стала міщанською. Флобер неодноразово повертався до думки про про­вінційне виродження Парижу, про перемо­гу збожеволілого міщанства, про пануван­ня «черевного інтересу». Письменник дав підзаголовок роману «Провінційні звичаї», який має глибокий історичний смисл.

Образ Емми Боварі

Спочатку автор думав зробити героїню ді­вицею, яка живе в провінційному середо­вищі, доходить до містицизму в мріях про пристрасті. Флобера цікавили колізії чи­стої свідомості, взятої у відриві від реаль­ності, від оточення. Але він був реалістом, тому відмовився від цього плану. Головний персонаж протягом роботи над романом дуже змінився. «Я створив героїню,— пи­сав Флобер,— жінку, яка зустрічається час­тіше за інших».

У романі перед нами проходить життя замрі­яної провінційної жінки, яку оточує реаль­не, майстерно відтворене середовище.

Образ, психологічно глибоко й тонко роз­роблений, розкривається в різних планах: вона — вихованка монастирського пансіо­ну, дочка старого фермера, жінка сільського лікаря Шарля Боварі, мати своєї дитини, коханка Родольфа, клієнтка лихваря Лере тощо.

Можна трактувати конфлікт роману так: начитавшись модних романів і побудувавши на них своє уявлення про світ, Емма потерпає крах. Зіткнення з дійсністю руйнує її мрії. Але це лише частина, хоча й важлива частина, правди про смисл драми, героїнею якої стала Емма Боварі.

У чому ж смисл її драми?

Флобер примусив Емму жити в реальній міщанській атмосфері, він переніс увагу на ту справжню життєву основу, яка породжувала в героїні ілюзії, надії й бажання та призвела її до катастрофи.

Чи можна сказати, що Емма живе подвійним життям (подвійне існування) — реальним — у домі Шарля, як жінка й господиня, і таємним, спочатку лише в уяві, навіяним прочитаними романами?

Зв’язок з Родольфом і Леоном — справжні «паризькі романи». Леон схиляє Емму до зради фразою: «У Парижі всі так роблять».

Якщо прислухатися до відгуків Флобера про столичні нрави, про образ життя парижанина, про його духовний склад і зіставити їх із зображенням того «іншого життя», життя Емми Боварі в романі, то знайдемо глибокий внутрішній збіг і між ними.

За логікою Флобера виходить: той факт, що : жінка сільського лікаря знає лише Тост, Іонвіль і Руан, але не знає реального Парижу, не міняє суті справи. Її вчинки, зміст і суть її почуттів та поривань по суті є такими самими, що й у жителів столиці.

Так у чому ж смисл істинного, гідного людини життя? Знайшла його Емма Боварі чи ні?

«У забороненому коханні вона бачила всю буденність любові заміжньої жінки»,— стверджує Флобер. У романі з Леоном Емма пізнала «усю принизливість цього убогого щастя».

У «Пані Боварі» автор розвінчує принизливе провінційне існування, беззмістовне і вульгарне, яке не має засобів, що підносили б людину.

А чи є в романі люди, які живуть духовними інтересами?

Так, є. І можна сказати, на них зосереджено вогонь злої іронії Флобера; особливо на одній фігурі — аптекарі Оме. На повсякденному, буденному фоні він вирізняється інтересами, які виходять за межі його професії. Оме виступає в ролі ревнителя прогресу, філософа й громадянина, його турбують думки про загальне благо, турбують проекти неможливих реформ. Оме — просвітитель і ліберал. Та іронічний смисл, який вкладає Флобер у просвітительство Оме, зрозумілий, якщо розглядати образ аптекаря як узагальнення рис традиційного буржуазного лібералізму.

Одяг, у який рядився Оме — «лицар прогресу»,— спадає з нього у фіналі роману. Для нього має вагу лише його персона. Він переходить на бік монархії, надає послуги по частині виборів і навіть подає на ім'я короля прохання звернути на його заслуги увагу та дати їм оцінку.

Флобер підкреслив вульгаризацію високого та возвеличення вульгарного й підлого — така суть провінціоналізму, що не знає географічних обмежень. Провінційні звичаї — це рівень духовного життя.

Флобер у багатьох деталях підкреслює честолюбство, егоїзм, безсердечність буржуа (фальшивий, слізливий лист Родольфа є не-прикритою злою пародією на міщанські поетичні почуття). Міщанин, за виразом письменника, підтягає себе до рівня «сентиментальної особистості».

Помічник нотаріуса Леон Дюпої вирішує відчепитися від коханки. Типовий міщанин, Леон поспішає відректися від романтичних гріхів молодості. Флобер підкреслив не тільки безнадійне роз’єднання поезії і прози життя, але й більш того — їх переродження: поетичне стає бездуховним, а прозаїчне намагається одягтися в умовно- сентиментальні романтичні форми.

«Уважають, що я закоханий у реальне, а між тим я ненавиджу його; тільки з ненависті до реалізму я взявся за цей роман. Але я не менш ненавиджу брехливий ідеалізм, за який ми висміяні сьогодні».

Емма Боварі не зважає на реальність: чим тісніше огортають її побутові дрібниці, тим різкіше відвертається вона від них. Усе, що її оточує безпосередньо: нудне селище, тупі міщани, дріб’язкове життя,— увижається їй страшним винятком, випадковістю.

Паралельно з мріями про розкіш, пристрасті й фантастичні бажання, у яких Емма живе духовно, намагаючись реальність підняти на рівень мрії, відбувається постійне розмінювання бажаного на суржик ідеального існування. Подумки Емма виступає поряд з героїнями в оксамиті й дорогоцінностях; а насправді їй доступні лише скельця. Замість слуг у лівреях та грумів — поштовий кучер у дірявій кофтині, який ходить за кобилою Шарля; замість камеристки — тупенька дівчинка-сирітка.

Романтика, не окрилена духовними пориваннями, благородною і високою метою, спроможна лише імітувати живе життя й живе людське почуття. Для Емми почуття кохання було невіддільним, як відмічав автор, від його матеріальної оправи, від розкоші.

Глибокий розпач охоплює Емму в кінці ро-ману, коли вона підводить підсумки своїм пошукам поетично одухотвореного, романтично піднесеного існування. Усе перетворюється у прах, усі брешуть, усі обманюють, говорить вона собі.

Письменник говорив правду: у романі немає нічого особистого. Він зрікався симпатій до твору, знущався в листах над створеним їм образом провінційної міщаночки. Разом з тим відомі його слова: «Емма Боварі — це я».

У чому ж смисл цього протиріччя автора?

Таким чином автор виразив двоякий підхід до питання про романтику людського буття.

Роман примушує відчути фальш, підробку існуючих стосунків: почуття персонажів, їхнього сімейного життя, політичних поглядів, мистецтва.

Флобер пізнав чарівну владу мрії, яка вабила його фантастичним різнобарв’ям земних благ. Уже в ранніх творах він створив культ Бажання, підніс на недосяжну висоту Прагнення.

«Якщо ми чого-небудь й важимо,— говорив він,— то тільки завдяки Прагненням».

Флобер уважав, що неможливо жити так, як живуть оточуючі його люди. Це він розумів чітко і ясно.

Ідея необхідності для людини красивого та яскравого, духовно змістовного життя складає істинний пафос роману.

Недарма через переписку Флобера в період створення книги проходить його ідея «все переробити, усе піддати метаморфозам». Флобер у запереченні потворної сутності міщанського світу бачив витоки справжньої людяності. Він намагався звести заперечення буржуазності до філософії, страждання й прагнення — до ідеалу. Таким чином, напівсерйозна, напівіронічна фраза самого письменника: «Емма Боварі — це я» — дуже складна й суперечлива.

Кінець роману надзвичайно сумний: Емма, яка мріяла в монастирському пансіоні про красиве життя, помирає зраджена й у боргах. Помирає розчавлений горем Шарль Боварі. Сирота Берта починає тяжке життя робітниці на фабриці. Не стало й старенької Боварі, якій випало на долю пережити смерть сина і крах своїх материнських сподівань. Закінчує своє одиноке життя старий Руо — батько Емми.

Безрадісна, болюча розв’язка! Та Флобер і не бачив ані надії, ані розради.